Те, що зараз спостерігається в арабському світі - з огляду на масштаби й разючу синхронність подій, - і справді доречно назвати новим етапом перезавантаження глобальної геополітичної архітектури. Супер-держави ведуть боротьбу за панування в регіоні, використовуючи всі можливі технології та прийоми. Дійсно, головне – досягти мети, а питання, якою кров’ю вона досягається – нікого не цікавить. Саме так розгортаються події у медіа-просторі навколо подій у Лівії. Світові ЗМІ не висвітлюють всієї правди про події в Лівії, спотворюють реальність і проводять інформаційні кампанії проти країн, які не мають ніякого відношення до війни.
Я говорю про Україну та українців, які за волею долі страждають від чужої брудної політики.
Нагадаю, нещодавно, у березні поточного року, американське розвідувально-аналітичне видання STRATFOR повідомило, що нібито «українці пілотували лівійські МІГи,
обстрілюючи учасників антиурядових демонстрацій». У той же день Міністерство оборони та Міністерство закордонних справ України спростували цю інформацію, заявивши, що на території Лівійської Арабської Джамахарії немає жодного військового льотчика українських Збройних сил. Однак це спростування не виключає того, що у Лівії можуть літати українські найманці, що нелегально працюють на режим Каддафі.
Втім, мета й зміст тієї «сенсації» є зрозумілими: якщо лівійський режим не втримається при владі та на зміну йому прийдуть нові політичні угруповання, які не будуть мати упереджень у відношенні Заходу, з Україною ніхто не буде мати справи, завдяки неправдивій інформації, що вона не просто підтримувала активні економічні зв'язки з Лівією в останні 10 років, але й нібито «поставляла найманців для режиму Каддафі». Зрозуміло, у випадку витіснення України з лівійських ринків, на які країна так довго пробивалася, її місце буде відразу зайнято іншими світовими гравцями та західними корпораціями.
Згодом галас навколо найманців-пілотів зник сам собою, і зараз знову українська тема не дає комусь спокою, та стоїть як кість посеред горла – в Лівії шукають українських найманців-снайперів.
Як стверджує офіційний Київ, та не вірити цьому немає підстави: «країна не відправляла своїх громадян (військових або громадських) до Лівії, ну хiба що дипломатичними каналами для надання допомоги людям, що опинились в тяжкій ситуації громадянської війні». У Лівії, як відомо, працювало кілька тисяч українців – переважно медики і фахівці нафтогазової галузі.
За офіційними даними, у 2009 -2010 р.р. у Лівії працювали або тимчасово мешкали 2,5-3 тисячі українських громадян. Однак за підсумками евакуації на початок бойових дій із цієї країни виявили бажання повернутися на батьківщину лише 365 українців. Постає питання: чи то МНС України вдалося розшукати та вивезти лише кожного 8-го громадянина, або значна їхня частина, що залишилася там, не відчуває серйозної загрози власному життю, як це стверджують ЗМІ.
Водночас, нажаль, українці у пошуках заробітків (що визначаються образливим терміном «гастарбайтер») вимушені в час світової кризи шукати кращого життя за морем. Пам’ятаючи, що лівійське населення дуже тепло ставилось (ще з радянських часів, а потім - завдяки медикам, що працювали до остатнього часу) до українців, ті поїхали на пошук кращого життя до пустелі надавали допомогу з геологорозвідки та інженерної справи, які, нажаль, не мають попиту на батьківщині.
Можливо українці працювали за контрактами з фірмами та ремонтували якусь техніку у Лівії, однак вони не приймали участі у бойових діях.
Повертаючись до безпідставних звинувачень, у ситуації, що склалася, важливо зрозуміти одне: хто, звідки та навіщо це робить?!
А відповідь – проста. Це – цілеспрямоване замовлення з метою завдання збитків іміджеві України в очах світової громадськості та чергова спроба усунути конкурента із регіону, де конкуренція в умовах глобальної фінансово-економічної кризи стає все жорсткіше й нещадніше. Тобто зміст всієї цієї кампанії полягає в наступному: від країни, про яку постійно говорять і пишуть в такому негативному ракурсі, яка порушує міжнародні угоди, яка ігнорує санкції й ембарго, рано чи пізно просто відвернуться, віддаючи преференцію партнерові з незаплямованою репутацією.
Насправді, у випадку зміни режиму в Лівії (або тривалої нестабільності), Україна має всі шанси втратити ряд перспективних можливостей, а також контрактів, підписаних з урядом Каддафі. У свій час прем'єр-міністр України домовився про будівництво в Одесі НПЗ, що буде переробляти до 10 млн. т лівійської нафти на рік. Планувалося, що українсько-лівійське СП буде продавати нафту й до країн Євросоюзу. Україна виявляється одною з перших держав, яку Каддафі запросив добувати нафту. Наприкінці 2003 р. їй виділили чотири пріоритетні нафтогазоносні території (сумарно 110 млн. т. нафти й 30 млрд. куб. м газу), з яких Україна могла одержати у своє розпорядження від 15% до 30% ресурсів, що добуваються. Втім, проект був заморожений.
Цікаво, що збройні сили Лівії були на 90% укомплектовані технікою радянського виробництва. За оцінкою фахівців, ця техніка швидко застаріває і після бойових подій має потребу в масштабній модернізації. Очевидно, і тут Україна могла б мати непогані шанси на крупні контракти.
За підсумками останнього візиту прем’єр-міністра України до Тріполі у листопаді 2010 р., лівійська сторона оголосила про офіційні наміри зробити замовлення на будівництво військових кораблів на українських суднобудівних заводах. З огляду на практично відсутні замовлення українського суднобудування, подібні пропозиції, обчислювальні не одним мільярдом доларів, для країни явно були б не зайвими. Тепер залишається підраховувати тільки те, що Україна втратить після того, як колода карт у регіоні буде кардинально перетасована.
Стає зрозумілим, що негативне ставлення нового лівійського уряду до українців вигідне тому, хто не бажає, щоб Україна мала можливість диверсифікувати канали енергоресурсів та зайняла економічно привабливу нішу у галузі ремонту техніки або тому, хто в черговий раз хоче очорнити Україну перед прийняттям рішення про її асоціацію з ЄС.
В більшості випадків, подібні скандали створюються на підставі неперевіреної інформації, перекручених, а іноді – й грубо сфабрикованих фактів, які найчастіше або надходять із сумнівних джерел, або вкидаються зацікавленими особами через заангажовані ЗМІ зі свідомо провокаційними цілями. А мета одна – завдати непоправної шкоди міжнародному авторитету держави, підірвати її імідж, а також поставити під сумнів політичні й економічні процеси, які відбуваються в державі.
Вже не вперше Україну намагалися звинуватити в постачанні зброї та військових фахівців країнам, у відношенні яких діють обмеження. Коли зі сторінок ЗМІ лунають такі звинувачення, висновок один – завжди необхідно дивитися, що за цим насправді криється, а не сприймати фальшивку за чисту монету. А за цим завжди приховані конкретні політичні, економічні та інші інтереси, які різні країни намагаються задовольняти шляхом здійснення тиску на міжнародну суспільну думку.
Простежується чітка закономірність: як тільки Україна домагається значних успіхів у тій чи іншій сфері зовнішньоекономічної діяльності, чекайте на чергові звинувачення і скандали.
Говорячи ж про дії офіційного Києва, слід зазначити, що у теперішній час Президент України вимагає від МЗС України вжити всіх невідкладних заходів з визволення заручників, які безпідставно обвинувачуються в наймитстві та ведені бойових дій на стороні Каддафі. Для України українські громадяни – перш за все!
Якщо громадяни України в’їхали на територію Лівії після офіційного проголошення повалення М.Каддафі та не чинності діючої влади, то з урахуванням відсутності на даний час в Лівії законодавчої влади та інститутів судочинства, українські громадяни підпадають під застосування до них норм українського законодавства.
У цьому випадку вбачається, що українська сторона повинна надати певні гарантії новій лівійській владі на рівні Президента або МЗС України щодо покарання затриманих українців згідно відповідної статті Кримінального кодексу України «найманство».
Враховуючи відсутність на даний час в Лівії кримінального законодавства, легальної процедури здійснення слідства, об’єктивне розслідування справи затриманих громадян України видається неможливим та потребує їх екстрадиції в Україну.
Залишається тільки сподіватися, що заказані репресії та заангажовані ЗМІ не нанесуть шкоди дружнім стосункам між українським та лівійським народами.
Орест ПЛОТИЦЯ, журналiст та член Спiлки Українців Канади, Торонто, Канада
